кінець

-нця, ч.
1. Крайній пункт, межа протяглості предмета, площини тощо, а також те, що прилягає до такого пункту, межі; прот. початок. || Остання, завершальна частина якогось твору, книжки тощо.
2. Останній момент чого-небудь, що відбувається в часі, а також час, пов'язаний із цим моментом. || Завершення, закінчення чого-небудь.
3. перен., розм. Смерть, загибель.
4. жарт. Пеніс.
5. мор. Линва, лінь, канат, трос та ін.
прийм., розм.
На краю.

Add to my dictionary

кінець1/6

Крайній пункт, межа протяглості предмета, площини тощо, а також те, що прилягає до такого пункту, межі; початок. || Остання, завершальна частина якогось твору, книжки тощо.Examples

В обидва кінці — туди й назад.
Добігати кінця — завершуватися.
Зводити кінці [з кінцями] — а) узгоджувати різні частини, сторони якої-небудь справи; б) ледь животіти через нестатки.
З (із) кінця в кінець — з одного краю в інший.
Кінців не знайти — ні про що не дізнатися.
Кінці [з кінцями] не сходяться — а) важко впоратися комусь із труднощами, нестатками; не йде справа на лад; б) немає узгодженості, відповідності між різними частинами якої-небудь справи.
Кінці [у воду] ховати — не залишати ніяких слідів злочину, вчинку.
На кінці язика є (знаходиться і т. ін.) — а) хтось завжди швидко, без труднощів дає відповідь на що-небудь; б) хтось має велике бажання що-небудь сказати.

User translations

No translations for this text yet.
Be the first to translate it!

Word forms

кінець

іменник, неістота, чол.р.

	Одн.	Множ.
Називний	кінець	кінці
Родовий	кінця	кінців
Давальний	кінцеві, кінцю	кінцям
Знахідний	кінець	кінці
Орудний	кінцем	кінцями
Місцевий	кінці	кінцях
Кличний	кінцю	кінці